category

Відпрацювання медиків

Статья № 202
Украина
Відпрацювання медиків

31 травня 2017 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №376 "Перелік постанов Кабінету Міністрів України, що втратили чинність", що остаточно скасувала обов’язкове працевлаштування студентів.

Чи потрібно тоді медикам відпрацьовувати 3 роки? Відповідь на дане запитання дав Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду.

21 квітня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду (надалі - Верховний Суд) розглянув справу №279/51/18.

Обставини справи:

06 липня 2009 року Особа 1 (надалі - Відповідач) подала до Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова (надалі - Позивач) заяву та документи, передбачені умовами прийому вступників до вищих навчальних закладів.

01 вересня 2009 року між Вінницьким національним медичним університетом ім. М. І. Пирогова та Відповідачем було укладено угоду про підготовку лікаря № 312, за умовами якої Відповідач зобов`язалася прибути після закінчення вищого навчального закладу на місце направлення і відпрацювати не менше трьох років, а в разі відмови їхати за призначенням - відшкодувати до державного бюджету вартість навчання в установленому порядку.

В червні 2015 року Відповідач закінчила Вінницький національний медичний університет ім. М. І. Пирогова за спеціальністю «лікувальна справа».

За карткою працевлаштування випускника Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова від 24 червня 2015 року Відповідач за її згодою була направлена на роботу до закладу охорони здоров`я - ДОЗ Житомирської ОДА Коростенської ЦРП, на посаду лікаря загальної практики - сімейний лікар.

Листом Управління охорони здоров`я Житомирської обласної державної адміністрації від 15 вересня 2017 року № 3606/05-02 Вінницький національний медичний університет ім. М. І. Пирогова було повідомлено про те, що Відповідача звільнено з посади лікаря загальної практики сімейної медицини комунального закладу «Коростенський районний центр первинної медико-санітарної допомоги» Коростенської районної ради за власним бажанням.

У грудні 2017 року Вінницький національний медичний університет ім. М. І. Пирогова звернувся до суду з позовом до Відповідача (після укладення шлюбу змінила прізвище) про стягнення вартості навчання, посилаючись на те, що після зарахування Відповідача на навчання за державним замовленням 01 вересня 2009 року між ним та Відповідачем було укладено угоду про підготовку лікаря № 312, за умовами якої Відповідач зобов`язана була прибути після закінчення вищого навчального закладу за місцем направлення і відпрацювати не менше трьох років, а у разі відмови їхати за призначенням - відшкодувати до державного бюджету вартість навчання в установленому порядку. Після закінчення навчання Відповідач була направлена на роботу, однак не виконала взятих на себе зобов`язань і не відпрацювала за місцем направлення три роки, а була звільнена з посади лікаря за власним бажанням. Враховуючи викладене, Вінницький національний медичний університет ім. М. І. Пирогова просив стягнути з Відповідача на свою користь відшкодування витрат на навчання в розмірі 209 814,71 грн та судові витрати.

Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 01 жовтня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що Законом України від 23 травня 1991 року № 1060-ХІІ «Про освіту» та Законом України від 17 січня 2002 року № 2984-ІІІ «Про вищу освіту» не передбачено обов`язку відшкодування випускником до державного бюджету вартості навчання, що є логічним виконанням частини третьої статті 53 Конституції України, якою встановлено, що держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам. Законом України від 01 липня 2014 року № 1556-VII «Про вищу освіту» було внесено зміни до Закону України від 23 травня 1991 року «Про освіту», зокрема виключено частину другу статті 52, згідно з якою випускники вищих навчальних закладів, які здобули освіту за кошти державного або місцевого бюджетів, направляються на роботу і зобов`язані відпрацювати за направленням і в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 року № 992 (далі - Порядок № 992), не є тим нормативним актом, що встановлює обов`язок для випускників вищих навчальних закладів, які навчаються за кошти державного бюджету, відшкодувати вартість навчання, оскільки такий обов`язок не передбачено Законом України «Про освіту» та Законом України «Про вищу освіту». Крім того, укладена між сторонами угода про підготовку лікаря від 01 вересня 2009 року № 312 не містить умов щодо відшкодування витрат на навчання на користь навчального закладу та термінів виконання грошового зобов`язання.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 19 грудня 2018 року апеляційну скаргу Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова задоволено частково, рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 01 жовтня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова 151 114,97 грн вартості навчання та 3 777,75 грн судових витрат. В решті позову відмовлено.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що обов`язок випускника відшкодувати до державного бюджету повну вартість навчання за умов, що були погоджені між сторонами, передбачений частиною другою статті 52 Закону України «Про освіту» в редакції, чинній з 23 березня 1996 року по 06 вересня 2014 року, в тому числі на час укладення угоди про підготовку лікаря від 01 вересня 2009 року № 312, пунктом 2 Указу Президента України «Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів» від 23 січня 1996 року № 77/96, пунктом 14 Порядку № 992 в редакції, чинній на час укладення угоди про підготовку лікаря від 01 вересня 2009 року № 312, та пунктом 21 Порядку працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженим наказом міністерства охорони здоров`я України від 25 грудня 1997 року № 367 (далі - Порядок № 367). Суд не може, застосувавши статтю 43 Конституції України як норму прямої дії, одночасно визнати неконституційними вищевказані положення закону та правові акти, оскільки вирішення питання про їх конституційність віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України. Суд першої інстанції не врахував, що ОСОБА_1 не дотримано вимог законодавства України та угоди про підготовку лікаря від 01 вересня 2009 року № 312 в частині зобов`язання відпрацювати після закінчення вищого навчального закладу три роки відповідно до направлення на роботу. Тому позовні вимоги щодо стягнення вартості навчання в сумі 151 114,97 грн. є обґрунтованими. Оскільки позивач просив стягнути інфляційні втрати та три проценти річних за 2009-2015 роки, а прострочення грошового зобов`язання фактично виникло після звільнення відповідача з роботи за власним бажанням та направлення їй листа-вимоги від 02 листопада 2017 року про сплату вартості навчання, то підстави для задоволення позову в цій частині відсутні.

Верховний Суд касаційну скаргу Відповідача залишив без задоволення, а постанову Житомирського апеляційного суду від 19 грудня 2018 року залишив без змін.

При розгляді даної справи Верховний Суд зазначає:

Згідно з частиною другою статті 52 Закону України від 23 травня 1991 року № 1060-ХІІ «Про освіту» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, випускники вищих навчальних закладів, які здобули освіту за кошти державного або місцевого бюджетів, направляються на роботу і зобов`язані відпрацювати за направленням і в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Обов`язок випускника відшкодувати до державного бюджету повну вартість навчання за умов, що були погоджені між сторонами, передбачено частиною другою статті 52 Закону України «Про освіту» (яка була чинною з 23 березня 1996 року по 06 вересня 2014 року, в тому числі на час укладення угоди про підготовку лікаря від 01 вересня 2009 року № 312), пунктом 2 Указу Президента України від 23 січня 1996 року № 77/96 «Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів», пунктом 14 Порядку № 992 (був чинним на час укладення угоди про підготовку лікаря від 01 вересня 2009 року № 312) та пунктом 21 Порядку № 367.

Згідно з пунктом 21 Порядку № 367 випускник повинен прибути до місця призначення у термін, визначений у направленні на роботу. Незгода випускника з рішенням комісії з працевлаштування випускників не звільняє його від обов`язку прибути на роботу за призначенням. У разі, якщо він не прибув за направленням або відмовився приступити до роботи за призначенням з причин, не зазначених у пунктах 9 та 18 цього Порядку, чи його звільнено з ініціативи власника або уповноваженого ним органу за порушення трудової дисципліни або звільнено за власним бажанням протягом навчання в інтернатурі та трьох років після закінчення останньої, він зобов`язаний відшкодувати у встановленому порядку відповідно до державного або місцевого бюджетів вартість навчання та компенсувати замовникові всі витрати.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд дав належну оцінку тим обставинам, що відповідач не дотримала вимог законодавства України та угоди про підготовку лікаря від 01 вересня 2009 року № 312 в частині зобов`язання відпрацювати після закінчення вищого навчального закладу три роки відповідно до направлення на роботу та порушила добровільно взяті на себе цивільно-правові зобов`язання. Встановивши, що заборгованість ОСОБА_1 за навчання складає 151 114,97 грн, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача цієї заборгованості.

Посилання заявника на те, що законом не передбачено повноважень вищого навчального закладу вимагати від випускників відшкодування витрат на навчання, не заслуговують на увагу, оскільки угода про підготовку лікаря від 01 вересня 2009 року № 312, укладена між Вінницьким національним медичним університетом ім. М. І. Пирогова, підпорядкованим Міністерству охорони здоров`я України, в особі його ректора та студенткою ОСОБА_1 , є цивільно-правовим договором. Незважаючи на те, що Міністерство охорони здоров`я України не було стороною угоди, розпорядником коштів, які виділяються з бюджету для підготовки спеціалістів управління охорони здоров`я, є університет. Крім того, умовами угоди про підготовку лікаря від 01 вересня 2009 року № 312 передбачено, що всі суперечки, які можуть виникнути між сторонами, вирішуються в судовому порядку.

З повним текстом постанови Верховного Суду можна ознайомитися за посиланням: https://bit.ly/3flvT3U .

Понравилась статья? Расскажи друзьям:

Реклама
Мой ответ