Гідність

Статья № 30
Украина
Гідність
Гідність

Під гідністю розуміється заснована на усвідомленні себе вищим творінням людської цивілізації, подобою Бога на землі потреба людини у визнанні унікальності, цінності і значущості своєї особистості з боку інших людей, громадянського суспільства, держави та міжнародної спільноти.

Про усезростаюче значення людської гідності в житті міжнародного співтовариства свідчить прийняття на XXVIII Міжнародній конференції Червоного Хреста і Червоного Півмісяця Декларації «Захист людської гідності» (Швейцарія, 2003 р.) У цьому знаменному документі, зокрема, проголошується: «Захист людської гідності вимагає відновленого партнерства між державами та складовими частинами Руху, сприяючого сприянню поваги до всіх людей, незалежно від їх походження, віросповідання, стану або статі» У такому контексті правомірно стверджувати про наявність презумпції гідності по відношенню до кожного індивіду: будь-яка міжнародна інституція, будь-яка держава, будь-яка людина в будь-який час і в будь-якому місці повинні вести себе по відношенню до будь-якому індивіду, керуючись повагою до його гідності. Разом з тим для свого повсюдного вкорінення в повсякденному житті ця презумпція потребує наявності найважливішої передумови, яка здатна забезпечити відповідне ставлення між людьми. Йдеться про культуру гідності.

Під культурою гідності розуміється стереотип масової поведінки людей, який відрізняється солідарністю, доброзичливістю, схильністю до взаємної підтримки і навіть самовідданості заради збереження людської гідності один до одного, починаючи від новонародженого і аж до того хто пішов з життя.

Ця культура знайшла своє найбільш образне вираження у відомому твердженні: «Ми володіємо в душі рівно стількома достоїнствами, скільки можемо бачити їх в інших людях». Культура гідності - ядро правової культури людства, міжнародного співтовариства. Ця культура - щеплення проти всіх видів ксенофобії: расизму, фашизму, нацизму, більшовизму, релігійної та лінгвістичної нетерпимості. Нехтування нею загрожує загибеллю людям в повсякденних міжусобицях, погромах, братовбивчої громадянської війни.

Наведене ще раз підтверджує, що загальне визнання людської гідності зобов'язує ставитися до будь-якого індивіду, як до людини, до мешканців тієї чи іншої держави - як до народу, представникам того чи іншого віросповідання - як до невід'ємної частини людства. При цьому справжній захист цього правового блага в кожній окремо взятій державі потребує непереривний розвиток громадянського суспільства. Одним з ефективних інструментів стосовно нашої країни міг би стати Закон України «Про громадянське суспільство в Україні», проект якого вже давно був представлений.

Про фундаментальну роль, яку відіграє гідність в системі західної традиції права свідчить стаття 1 Хартії Європейського Союзу про основні права (Ніцца, 2000 г.), яка, отримавши однойменну назву «Людська гідність», говорить: «Людська гідність недоторканна. Вона підлягає повазі і захисту». Такий підхід знайшов своє відображення і в текстах національних конституцій. Першопрохідцями в цьому питанні виступили автори Основного закону ФРН (1949 г.), частина 1 статті 1 якого урочисто проголошує: «Людська гідність недоторканна. Поважати і захищати її - обов'язок всякої державної влади».

З людей, здатних поважати гідність один одного, починається громадянське суспільство, з його захисту - правова держава, з визнання його основоположної цінністю у взаєминах між державами - міжнародне співтовариство. Тому останнє і визнає гідність вищою правовою цінністю в системі міжнародного права. Разом з тим, на даному етапі свого історичного буття міжнародне співтовариство не може похвалитися єдиним, універсальним і ефективним інструментом захисту цього правового блага. У зв'язку з цим представляється нагальним завданням створення Міжнародного суду ООН з прав людини, в який міг би звернутися будь-який індивід із заявою про захист своїх основних прав. При цьому повинно бути передбачено право Суду на відкриття своїх особливих підрозділів (палат, колегій) в тих державах, в яких вкоренилася порочна практика порушення прав людини. В іншому випадку Міжнародний білль про права людини може з часом виродитися в набір красивих і піднесених, але порожніх і фіктивних (нежиттєздатних) декларацій.

Найважливішою інституційної передумовою забезпечення коментованого права в посттоталітарних державах представляється наявність суду присяжних, а також можливість виборів і відкликання професійних суддів безпосередньо жителями відповідних населених пунктів. Лише сформована демократичним шляхом судова влада здатна забезпечити захист прав людини. У тих же державах, в яких відсутня реальний судовий захист гідності, по суті, немає конституційного права, бо, зрештою, його призначення з погляду західної традиції права полягає в повсюдному, повсякденному та неухильному захисту права на недоторканність людської гідності.

Понравилась статья? Расскажи друзьям:

Реклама
Мой ответ